Сторінками історії

Екскурс у минуле  освітнього краю, 

ймення якому – школа

Школа ...

Кожен у своєму житті виходить з неї. Це початок біографії кожного. Це та часточка, яку всі ми забираємо у світ широкий свого майбутнього. У кожної з неї – своя історія, своє минуле.
Неодноразово пересвідчувалися, що національна школа – велика чи мала, є опорою, життєдайним джерелом в суспільстві.

З історії села Жадьки відомо, що  1862 р., січня 4. - Рапорт ад'ютанта поручика Голубцова київському, подільському та волинському генерал-губернатору князю І. І. Васильчикову з інформацією про спробу відкриття в с. Жадьках Радомишльського повіту школи для дітей селян: «...Владелец д. Жатьки помещик Фатович, желая открьіть в своем имении школу для образования крестьянских детей, 23-го прошлого ноября привез с собою из г. Житомира дворянина Юрковского, римско-католического вероисповедания, 65 лет, и поручил ему обучать жатьковских крестьянских детей русской грамоте по двум букварям, привезенньїм из Житомира же. Буквари зти русской гражданской печати изданьї в Вильне для употребления в приходских училищах и пропущеньї цензурою в 1859 году. Школа помещалась в флигеле помещичьего дома и неоднократно била посещаема видиборским приходским священником, которого помещик Фатович просил наблюдать за преподаванием. Учащихся в школе било всего пять крестьянских мальчиков; все они знают русскую азбуку и читают по складам. Помещик Фатович обьяснил: 1) Что так как д. Жатьки находится от видиборской школи в расстоянии более 8 верст, то он неоднократно просил видиборского приходского священника приискать ему своего учителя на полном содержании помещика, но получив в том от священника отказ, он, Фатович, в последних числах прошлого ноября привез с собой из г. Житомира учителя Юрковского, которий и обучал крестьянских детей русской грамоте. 2) Что число учебников привезенних им из Житомира вказалось недостаточно, почему Фатович просил видиборского священника уступить ему несколько букварей, но священник уведомил его, что благочинний, священник Слюзинский на зто не согласился. 3) Что заметив со сторони крестьян какое-то особенное нежелание посилать своих детей в школу и видя, что число учащихся не увеличивается, он в последних числах минувшего   декабря  м[еся]ца  отпраеил   дворянина  Юрковского  обратно  в г. Житомир и закрьіл школу».

ф. 442, оп. 811, спр. 254, арк. 19-20. Оригінал.

У перші роки Радянської влади в селі було налагоджено початкове навчання на хатах жителів села. За свідченнями жителя села Жадьки Івана Германовича Цимбалюка, 1924 р.н.: «Школа свого часу знаходилась в поміщицькому будинку, де відкрили початкову школу. В 1928 році громадою було збудовано за державним проектом приміщення початкової школи. Для будівництва використали могутні сосни, що росли на кладовищі. У 1930-1931 навчальному році учні навчались в новому приміщенні. В 1932 - му реорганізовано у 7-річну. Першим  директором був Филимон Олександрович Микитюк. А змінив його Войтенко з Горбулева. Перед війною очолював школу М.Я.Пінькевич.»

«22 червня 1941 року відбувся шостий випуск учнів семирічної школи. Саме тоді була почута страшна звістка: фашистська Німеччина без оголошення війни напала на нашу Вітчизну. Війна не обминула і нашого села. Школа була понівечена, штукатурка повністю обсипалась, весь дах був пошкоджений, вікна побиті, опалювальні печі зруйновані, підлога також зруйнована.», - зі слів Маковецької Надії Іванівни, 1923 р.н.

Після звільнення села від німецько - фашистських загарбників в грудні 1943року повернувся в село і Михайло Якович Пінькевич, який знову став директором семирічної школи і працював до 1946 року. Це був молодий (1918 року народження), енергійний директор, прекрасний організатор. Він зумів підняти на ремонт школи всю громадськість села, вчителів, старших учнів.

З 1944 року школа знову розпочала свою діяльність,хоч школа була ще така, що в ній не лише вчитися було тяжко, але навіть повірити в те, що тут можна вчитися. Але було основне – радість визволення, жадоба до знань.кожне слово вчителя, кожна його порада сприймалася дітьми як щось дороге, необхідне для його життя. Ніхто не сумував, що одягнутий в старий латаний одяг, взутий в порвані чоботи або черевики. Дарма! Зате він у школі. На зошити йшли паперові мішки, старі газети, чорнило робили з бузини. У багатьох дітей не було пер, писали спеціально виготовленими паличками, але старалися вчитися, танцювали, весело  гралися на перервах. Дорогою вона була ще й тому, що відремонтована своїми руками. Зразу ж після звільнення від агресорів в школі працювали в початкових класах: О.Г.Пилипчук, Н.С.Гуцалюк, О.С.Ящук, О.І.Андрійчук. у старших класах працювали: В.А.Скалецька, Л.П. Горенчук, Ц.Ф. Хомич, О.Г.Смолич, С.А.Пивоварська (завуч школи).  Не вистачало вчителів, учнів було багато. Чимало класів було паралельних. Сьомий клас було випущено в 1944 році. З цього випуску всі учні закінчили вищі навчальні заклади. З 12 випускників 1945 року Є.В.Омельчук, О.Ф.Хлопіцька стали вчителями, М. Д.Кузьменко – інженером ( працював в Іршанську), М.І.Смолич працювала медпрацівником.

У 1946 році був оновлений педагогічний колектив. М.Я.Пінькевич був переведений на посаду директора середньої школи в райцентр Потіївку. У цьому ж році демобілізувався з армії у званні капітана Д.М.Топчій (він пройшов вогонь Великої Вітчизняної війни з першого і до останнього дня), який до призову в армію працював у школі вчителем російської мови і став директором школи. Це був талановитий не лише вчитель, але й директор. Він умів згуртувати колектив. Сам був людяним, чуйним, культурним, всебічно розвиненим. Завжди користувався великим авторитетом серед своїх колег-вчителів, директорів району, серед усього населення села. 

В 1952 році її було реорганізовано у середню. Д.М. Топчій у 1952 році був призначений на посаду завідуючого Потіївським райвно. Директором школи був призначений М.К.Човнюк, якого в 1954 році змінив С.Г.Когут.

Перший випуск двох десятих класів відбувся в 1954 році. Це був випуск хороших, працьовитих, а до того ж здібних юнаків і дівчат. Переважна більшість з них закінчили вищі навчальні заклади. (Н.А.Андрійчук, М.В.Некрашевич, Л.О.Махновець – вчителі, В.Ободзінський, А.Кирилюк – інженери, Л.М.Ящук – на керівних посадах у сільськогосподарському виробництві.

 З 1959 року педагогічний колектив школи очолив Прищепа Сергій Іванович. Умови праці в школі були важкі. В приміщенні початкової школи потрібно було навчати понад 400 учнів (13 класів). Навчання проводилось в дві зміни при освітленні гасовими лампами. Тому силами колгоспу, дирекції школи, вчителів та учнів було розпочато будівництво невеликих шкільних приміщень. З другої чверті 1959-1960 навчального року перейшла на однозмінне навчання. Всі роботи по ремонту і обладнанню класних кімнат виконували власними силами вчителів, техпрацівників та учнів.

Вчитель виробничого навчання В.В.Сахневич та вчитель біології А.В.Щуцький велику увагу приділяли конкретній роботі учнів на пришкільних навчально-дослідних ділянках. Зокрема, була шкілка дворічних саджанців фруктових дерев, які продавалися вчителям, жителям села і школам району. За один рік на рахунок спецкоштів школи поступило 4675 крб. Добре діяла в школі учнівська виробнича бригада. Взимку 1960 року учні внесли на 3га органічні добрива, а навесні посадили під кінні плуги картоплю «Сіянець-419». Урожай зібрали відмінний: здали колглспу з даної площі 1140 ц бульби. Бригадиром учнівської бригади був учень 10 класу Камінчук Василь, який зарекомендував себе добрим організатором і своєю старанністю був яскравим прикладом для товаришів. Всі роботи по обробітку і збиранню врожаю вчителі та учні виконували вручну, хоч ніякої оплати ні учні, ні школа від колгоспу не одержали.

В.М.Камінчук після служби в армії став офіцером. На посаді командира батальйону у званні майора він виконував інтернаціональний обов’язок в Афганістані. Тепер він офіцер запасу, живее у місті Керч.

У школі булла добре організована позашкільна і гурткова робота. Гурток «Умілі руки», яким керувала Г.М.Безверська , представляв свої вироби на районній виставці. Учитель співів А.П.Легенчук створив великий хоровий коллектив у школі, який неодноразово з великим успіхом виступав на районних оглядах.

Члени гуртка художнього читання (керівник О.Г. Смолич) приймали участь в обласних оглядах. Учасники шкільної художньої самодіяльності були частими гостями зі своїми концертами на сцені не лише свого села, а й навколишніх сіл. 

В 1964 році при школі було створено інтернат для учнів з віддалених сіл, почала працювати їдальня. У 1965 році директором  став В.К.Коляда, якого змінив В.Ф.Шурдук в 1972 році.

         За роки роботи В.К.Коляди була міцною дисципліна в школі, кожен вчитель намагався своєчасно і добросовісно виконати доручене йому завдання.

         Напружена робота вчителів, міцна дисципліна впливала і на учнів. 

Сучасна школа

У 2008 році Жадьківську школу реорганізовано в Жадьківський колегіум.